Історія Великого Лугу


            Великий Луг – великий (за розмірами, площею) луг (лісиста місцевість, плавнева місцевість, місце де вигинається р. Дніпро) – територія, що займає частини нинішніх Дніпропетровської, Запорізької та Херсонської областей вздовж р. Дніпро та Каховського водосховища, поросла плавневими лісами.
          __________ 
Великий Луг споконвіку відомий давньому культурному світові з доісторичних часів приваблювала як первісних людей так і безліч народів, які в різні історичні періоди залишили свої свідчення та пам’ятки. Підтвердженням тому є доісторичні могильники і стоянки доби кам’яного та бронзового віків, городища та залишки древніх міст, починаючи з VI тисячоліття до нашої ери і закінчуючи XII віком нашої ери. Це пам’ятки трипільської культури, багата культурна спадщина скіфського і сарматського походження, ознаки присутності аланів, готів, гуннів, хозарів, древніх слов’ян і греків, татарів, вірменів та інших кочових і осілих народів. Ще за чотири століття до Різдва Христа, себто за 2300 років до наших часів, грецький учений і письменник Геродот уже описував цю величезну, вкриту лісом низину, порізану й омиту протоками Дніпра, яку він звав Гілеєю. 
           Першу згадку нашого плавневого Лугу знаходимо в датованій ХІІ ст. літописі, де описується боротьба з лукоморськими половцями Ростислава Рюріковича, який "ехаша в борзе ізьездом до Протолчи в Лоузе в Днепровськом".
            Великий Луг простягався на території між річками Дніпро та Конка аж до лиману Великі Води (Молочний лиман), Південно-Східною межею була річка Кушугум. Всього Великий Луг шириться найбільш на 20 верст, а найменш - на 3 версти. Вся ця територія поросла лісами, очеретами та високими травами; прикрашена озерами та лиманами, порізана протоками Дніпра.
            Але сучасна етнографічна мапа Великого Лугу почала формуватись з початком заснування Запорозької Січі. Не зважаючи на те, що козаками ставали люди різного походження, але більшість їх були з руських (українських) земель і всі вони були українськими християнами. Створення зимівників поклало початок утворенню постійного населення зі своїм специфічним побутом і архітектурою. Великий Луг в найвужчому своєму місці (по лінії Микитин Ріг (м. Нікополь) – Кам'яний затон (с. Кам'янка)) умовно поділявся на дві частини: нижню (південну), яку називали Базавлук (Базавлуг), через те, що там протікала р. Базавлук; та верхню (північну) власне Великий Луг.
            Татари, як кочівники і степовики, взагалі вирушали в походи кіньми й завжди обминали Великий Луг з його протоками, озерами та багнищами; коли б же вони й задумали знайти запорожців у Великому Лузі, користуючись човнами, й заїхали б у глиб Лугу, то так заплуталися б серед безлічі озер, річок та лиманів, що не тільки б не виявили своїх ворогів, а навіть самі не повернулися б назад. Через те козаки(XVI – XVIII)  й тулилися зі своїми Січами завжди поближче до Великого Лугу, щоб їх там ніхто не дістав. 
В той час Великий Луг ще називали Диким Полем. Його територія входила до складу земель війська Запорізького, а саме до Конської паланки (назва від р. Конка). А. Кащенко у своїй роботі «Предания и рассказы, собраны в Екатеринославщине 1875-1905» описує: «Перш за все Великий Луг був сполучений із Чорним морем широкою та глибокою річкою Дніпром, і завдяки тому, щовесни сила риби, не маючи собі в морі спокійного та захищеного від хвиль притулку, де б їй покласти ікру, рушала в Дніпро, заходячи в озера, лимани та протоки. Найбільше таких місць було на Дніпрі у Великому Лузі.

          …Водились у водах Великого Лугу велетенські  білуги ліктів по 18 (3 сажні) завдовжки, що ледве шестеро козаків здужали підняти одну на плечі; попід кручами, в чорториях ховались гладкі, товстоголові соми, цілими табунами плавали осетри, севрюги та стерляді; величезні. Ситі коропи та довгі зубасті щуки виблискували там проти сонця золотою та срібною лускою; косяками грали у воді: сула (судаки), лящ, карась, окунь, лини, вугри, тарань, вирезуб, камбала, язь і марена, а від дрібнішої риби ніколи не була спокійна пелена річки – так часто вона підкидалась з води на повітря. Неважко було досхочу ловити рибу не тільки сіткою та іншим причандаллям, а навіть захожій людині голими руками…»
           «…Із звірів у Великому Лузі водились вовк, вепрі, олені, дикі кози (сугаки). Лисиці, коти, зайці, борсуки, горностай, ховрашки, бобри, куниці й видихи, нарешті, під осінню пору, заходили сюди і степові мешканці – тарпани (дикі коні), перебуваючи найчастіше на Томасівському острові…
            …Найкраще привілля тут мала птиця. Ніхто не перешкоджав їй у Великому Лузі кублитися й виводити пташенят. Од стрекоту й щебету повсюди ще в XIX столітті люди не чули одне одного. Дніпрові коси колись прямо біліли од баб (пеліканів) та морських чайок; за лебедями, дикими гусьми, бакланами та качками часом не видно було в озерах води; журавлі, лелеки та чаплі велично та спокійно походжали по болотах; кучеряві ж дерева Лугу ставали притулком горлицям, зозулям, тетеревам, удодам, коростелям, сорокам, стрижам, соловейкам, чижам, щоглам та іншій співочій і неспівочій птиці, чий спокій порушували хіба що соколи, яструби, шуліки та велетні орли…
            …А скільки там було бджоли, що вільно роїлася на деревах і навіть в очереті; мед же носили в дупла дерев, у розщелини скель і навіть у ями між травою просто на землі…» 

            Тож нікого не здивує, що у Великому Лузі козаки не тільки мали собі готову їжу, а навіть заробіток. Усе Військо Запорозьке харчувалося на Січі рибою й дичиною з Великого Лугу, причому про запаси їжі для себе мав дбати кожен курінь, а, щоб козаки не збивалися гуртом до наймиліших їм урочищ, і користувалися Лугом усі однаково, то на Січі, в день Нового року, курінні отамани тягли жеребки, кому де ловити рибу й полювати. 

__________1НЕ  ХОЧУ  Я ЖЕНИТИСЯ
…А піду я одружуся
З моїм вірним другом,
З славним батьком запорозьким
Та з Великим Лугом.
На Хортиці у матері
Буду добре жити,
У оксамиті ходити,
Меди, вина пити. – …
Шевченко Т.Г. (1848. Кос-Арал)

           Самі Січі стояли в місцях, з яких було легко випливати човнами на Дніпро чи виходити кіньми в степ, тому траплялося не один раз, що вороги захоплювали й руйнували Січ, але викорінити запорожців їм ніколи не вдавалося, бо, забачивши свою слабкість, козаки закопували в піски гармати й скарби й, подавшись човнами в непролазні пущі Великого Лугу, перебували там доти, аж поки вороги відходили геть. Так запорожці вчинили й року 1557-го, коли їх, разом із гетьманом, князем Вишневецьким-Байдою обложило на Хортиці стотисячне військо турків, татар і волохів; так зробив і кошовий запорозький Іван Сірко, коли року 1679-го до Чортомлицької Січі наближалося велике турецьке й татарське військо; коли ж після невдалих повстань Сулими, Павлюка та Остряниці на знесилене Запорожжя року 1638-го прийшли поляки, вимагаючи, щоб козаки віддали їм свої гармати та спалили свої чайки, то запорожці закопали гармати в пісках, а чайки відігнали в озера й там затопили в очеретах; проте коли через десять років Богдан Хмельницький подав гасло, що час козакам повставати за свою волю, — на Січі одразу ж дістали гармати й чайки, бо запорожці добре пам'ятали, де саме ховали свої скарби.


 

28_13kl

 

 

            Початком наступної хвилі формування етнографічного складу населення Великого Лугу стала трагічна дата в історії Запорозької Січі – її зруйнування в 1775 році. Трохи згодом царський уряд почав роздавати колишні козацькі землі у власність дворянам, які привезли сюди своїх кріпаків (переважно з полтавських земель). В ці часи запорозькі землі заселили не тільки українці, а й німці, серби, євреї, греки, вірмени. Таке переселення тривало до початку ХХ століття.
          Радянська влада на Україні внесла свої «корективи» в етнографічний склад населення – численні голодомори, колективізація та індустріалізація, репресії та культурна революція. Після Другої світової війни проведення антилюдських операцій по переселенню народів, зокрема, так звана операція «Вісла» привела на землі Великого Лугу українців з Підляшшя та Сяну.
           Катастрофічною втратою історичної і культурної спадщини Великого Лугу (і всього українського народу) стало зотоплення плавнів водами Каховського водосховища в 1956 році. Під водою залишились усі Січі Запорозькі, древні залишки міст, козацькі зимівники, городища і могильники!